Згадуючи Валерія Лобановського: 17 років тому пішов із життя найвидатніший тренер в історії українського футболу

17 років тому, 13 травня 2002 року, зупинилося серце одного з найвидатніших тренерів українського та світового футболу — Валерія Васильовича Лобановського. Метр пішов із життя у вічність фактично з тренерського містка, потрапивши до лікарні в Запоріжжі під час матчу київського «Динамо» проти «Металурга».

Окрім «Динамо», з яким він став восьмиразовим чемпіоном СРСР, п'ятиразовим чемпіоном України та здобув Кубок володарів кубків (1975, 1986) і Суперкубок УЄФА (1975), Валерій Лобановський у 2000—2002 роках очолював національну збірну України. Він зумів вивести українців у плей-офф кваліфікаційного раунду чемпіонату світу 2002 року, але, на жаль, поїхати із синьо-жовтими на мундіаль йому не судилося. На шляху української команди став майбутній срібний призер світової першості — збірна Німеччини.

Фото Павла Кубанова

Сьогодні в Києві згадували видатного тренера. На могилі Валерія Васильовича на Байковому кладовищі та біля пам'ятника, розташованого перед стадіоном «Динамо», зібралися юні вихованці «Динамо», учні та друзі Валерія Васильовича. У повному складі прийшла родина Валерія Лобановського: дружина Аделаїда Панкратівна, дочка Світлана Валеріївна, онук Богдан та онука Оксана. Федерацію футболу України представляли перший віце-президент Олег Протасов, тренери юнацьких збірних України Володимир Єзерський та Олег Кузнецов.

Присутні вшанували пам'ять Валерія Васильовича хвилиною мовчання. Пролунали рідні динамівські композиції, було багато спілкування та спогадів.

Фото Павла Кубанова

«Сьогодні ми всі разом згадуємо велику людину й великого тренера — Валерія Васильовича Лобановського. Він багато чого дав нам по життю, і це не порожні слова, — сказав перший віце-президент ФФУ, колишній підопічний Лобановського Олег Протасов. — Він знав футбол до дрібниць і передавав нам ці знання. Потім, у дорослому житті, ми використовували його уроки. Лобановський свого часу випередив усіх своїх колег, які працювали в СРСР. Він обрав свій шлях у тренерстві і йшов ним. Якщо зараз подивитися, як грає той самий «Ліверпуль», як він пресингує, які фізичні кондиції в команди Клоппа… Усі ці методи вже тоді використовував Валерій Васильович. Наш Метр бачив майбутнє футболу. Він назавжди залишився в наших серцях, і ми будемо його пам'ятати. Одна з його заповідей — ніколи не здаватися, іти до кінця й завжди самовдосконалюватися, вчитися новому».

Фото Павла Кубанова

НОВИНИ ПО ТЕМІ
Підписатися на новини