Олександр Шовковський: «Моя перша гра в ролі тренера була в Чехії. Тоді перемога встановила планку, нижче якої ми вже не могли опускатися»

Помічник Андрія Шевченка в тренерському штабі збірної України Олександр Шовковський відповів на запитання вболівальників на YouTube-каналі ФФУ, пригадавши свою ігрову кар'єру й розказавши про перші тренерські кроки.

— Олександре, які матчі вам запам'яталися в кар’єрі найбільше? Оберіть по одному поєдинку за збірну і клуб.

— Виокремити якісь конкретні ігри складно. Було багато матчів цікавих, емоційних. Значимість також була різна. Якщо обирати з поєдинків збірної, то виокремлю гру у 2006 році на чемпіонаті світу в Німеччині проти Швейцарії, коли нам довелося пробивати серію післяматчевих пенальті. Із точки зору виплеснутих емоцій для мене це був жахливий матч, тому після нього я ще місяць-півтора приходив до тями. Було велике напруження й навантаження...

Що стосується «Динамо», то обрати одну гру важкувато. Було багато цікавих матчів — у Лізі чемпіонів, у Кубку України... Ці матчі з часом трошки осідають в емоційному плані. Найбільше в пам'яті спливають останні ігри. І одна з них — із «Шахтарем» в національному Кубку, коли ми програвали в серії пенальті — 1:3, але все ж таки вирвали перемогу, у тому числі — завдяки моїм вдалим діям.

— Чому ви обрали для кар’єри київське «Динамо»?

— Сказав би інакше — це не я обрав «Динамо», а «Динамо» обрало мене. Я народився в Києві, все життя прожив тут. Іншої команди для мене не існувало.

— Як ви плануєте реалізувати себе в тренерській кар’єрі?

— Моя кар’єра гравця позаду, у минулому, а що стосується тренерського шляху, то він тільки починається, тому щось конкретне говорити поки що важкувато.

Фото Павла Кубанова

— Припустімо, ви головний тренер. Який фактор буде вирішальним для вас при виборі, кого тренувати: статус команди й пристойний контракт, але жорсткі вимоги і рамки, або ж простіший контракт, але більша свобода дій? Що ви оберете?

— Будемо казати так: на сьогоднішній день це неактуальне питання. Взагалі потрібно розуміти, що чим сильніша команда, чим вона успішніша, тим жорсткішими будуть вимоги. Головний тренер завжди залежить від результату. Якщо не буде результату, яка б свобода в тебе не була, усе одно скажуть «дякую й до побачення». Є свіжий приклад із Моуріньо. Зараз під питанням майбутнє в «Челсі» Саррі. Гіпотетично міркувати, що б я обрав, не буду. Вирішувати треба, коли необхідно робити вибір.

— Хто був вашим найулюбленішим воротарем у дитинстві?

— У мене ніколи не було ідеального голкіпера, на якого я хотів би бути схожим. Були лише воротарі, у кожного з яких я хотів щось взяти для себе. У когось це була гра на лінії, у когось — гра на виходах. Я стежив за всіма воротарями й у кожного щось підкреслював, хотів, щоб у мене також були такі навички.

— Олександре, чи були у вас пропозиції пограти в Європі?

— Я особисто не бачив жодної пропозиції. Я спілкувався з президентом «Динамо», він казав, що факса на столі від потенційного нового клубу не було. Але мені відомо, що була предметна зацікавленість. У той же час, це знову ж таки гіпотетична річ — можливий трансфер. Тому я не живу тим, що могло відбутися, якби склалося якось по-іншому, не зациклююся на цьому. Я живу й щасливий від того, що є на даний час.

— Ваш син продовжує справу батька, він грає у футбол?

— На жаль, а може, і не на жаль, він не займається футболом. Тобто він хотів і трохи займався... У нас нещодавно була з ним розмова на цю тему. Він займався тхеквондо, але оскільки батько був футболістом, він теж хотів піти у футбол. Але певні проблеми з коліном, які в нього були, не дозволили піти моїм шляхом. Зараз, озираючись назад, він сказав, що, можливо, це була помилка, і йому треба було йти своїм шляхом. І, можливо, він би досягнув більшого.

Звичайно, усі діти хочуть бути успішнішими за своїх батьків. Я буду щасливий, якщо він проявить і реалізує себе в іншому амплуа. Але футбол також залишився в його серці, як і дві улюблені команди — «Динамо» та збірна України, жодного матчу яких він не пропускає.

— Чи хотіли б ви повернутися до кар’єри футболіста?

— А як це зробити? Чи є такі ліки, які зможуть зробити мої м'язи й тіло більш молодими? Це неможливо. Усе характерно для свого часу. На жаль, а для когось і на щастя, свою кар’єру гравця я завершив і рухаюся далі. Мої спогади, моя історія залишиться зі мною. Але треба рухатися далі. Треба бути відповідальним. Якщо ти вже зробив якийсь крок, не можна повертатися назад.

— Які емоції ви переживали на чемпіонаті світу 2006 року?

— Було складно, тому що я пропустив усю весну, коли була реабілітація. 19 січня мене прооперували, а у квітні я вже провів першу гру. Мені пощастило, що не було ускладнень. Я тренувався і грав із металевим штирем у ключиці. Це були постійні болі, відокремити їх було неможливо. Я намагався стабілізувати свій емоційний стан. Він був не дуже, але напередодні чемпіонату світу я відновлювався, і один з етапів був у психолога, щоб найкраще відновитися емоційно, побороти страх знову отримати травму. Працював над тим, щоб контролювати свій стан. Це мені допомогло на чемпіонаті світу.

— Після завершення кар’єри у вас з'явилося більше вільного часу?

— Так, але все одно треба підтримувати свій фізичний стан. Звичайно, дещо змінилося, але серце, яке у спортсменів трохи більше, ніж у людей, які не займаються спортом, треба тримати в тонусі, саме продовжуючи фізичні вправи. Тому я залишаюся у спорті.

— Як ви налаштовувалися на матчі, коли були гравцем? І як це робите, коли вже стали тренером?

— У мене завжди було розуміння, як найкраще налаштуватися на гру. Перш за все, добряче виспатися в ніч перед матчем, а потім ще поспати в день матчу. Але налаштування на гру починалося ще за кілька днів до неї. Так само і після поєдинку: спав погано і ще довго прокручував гру, яка завершилася. Що стосується тренерства, то поки що ніяких налаштувань нема. Моя перша гра була в Чехії, де ми взагалі вперше перемогли цю збірну. Ця перемога встановила планку, нижче якої ми вже не могли опускатися.

Фото Павла Кубанова

— Як травма плеча вплинула на вашу кар'єру?

— Тут треба відразу уточнити, про яку травму йдеться. Насправді їх у мене було чотири — по дві на кожне плече. Після першої у 2001 році я відновився й набрав чотири кілограми м'язової маси. Тоді навіть стояло питання про подальшу кар'єру. У 2006 році був перелом ключиці перед чемпіонатом світу, і відновлюватися довелося за прискореною програмою. Потім були травми у 2010 році і 2012-му, через що я пропустив чемпіонат Європи в Україні та Польщі. Усі ці травми впливали на мене. Загалом за всю свою професійну кар'єру, яка тривала 23 роки, я чотири роки відновлювався після різних травм і операцій.

НОВИНИ ПО ТЕМІ
Підписатися на новини