Андрій Пятов: «Завжди потрібно крокувати вперед і отримувати нові знання»

Воротар національної збірної команди України Андрій Пятов відповів на запитання вболівальників із соціальних мереж.

Який матч вважаєте найкращим у кар’єрі, а який - найгіршим?

-  Я не розділяю матчі за такою градацією. Яким би не вийшов поєдинок, він все одно залишається в пам’яті. Все ж, напевне, найбільш запам’ятався фінал Кубку УЄФА в 2009 році.

На кого рівнялися в дитинстві?

-  Якщо брати світових воротарів, то це – Джанлуїджі Буффон. Навіть у солідному віці італієць демонструє свою майстерність. З вітчизняних голкіперів, звісно, це Олександр Шовковський. Крім того, я з Кропивницького, тому раніше пильно слідкував за Іллею Близнюком. Пам’ятаю, як ще малим подавав м’ячі.

Як Вас називають партнери на полі?

-  Усе просто: Пят – від прізвища. Таке звернення прикріпилося до мене давно. І хлопцям зручно, і я вже звик.

З ким найбільше товаришуєте в розташуванні збірної України?

-  З усіма маю добрі стосунки. Стараюсь спілкуватися з усіма.

Чому ви не граєте під першим номером?

-  Як почалася професіональна кар’єра футболіста, ніколи не одягав воротарський светр з першим номером. У «Полтаві» дали 21-й номер, в «Шахтарі» – 30-й, він мені подобається. У збірній тривалий час «одиничка» була у Шовковського. Я ж носив 12-й вже не один рік, тому змінювати його не став.

Кого вважаєте найперспективнішим українським воротарем?

-  Нікого виділяти не стану. В нашій країні хороша школа голкіперів і маститі тренери. Кожному талановитому воротарю потрібно працювати, тоді вони зможуть стати успішними в футболі.

У кого в збірній найкраще почуття гумору, а хто навпаки – вкрай серйозний?

-  У команді достатньо жартівників. Сергій Кривцов, Євген Коноплянка, Олександр Зінченко – у кожного своя родзинка. Молоді гравці, яких лише нещодавно почали викликати, поки більш серйозні.

За який клуб Ви мріяли в грати в дитинстві?

-  Тоді, звичайно, хотів виступати за свою місцеву команду – «Зірку». Дивився і європейські чемпіонати: «Манчестер Юнайтед» та «Мілан» були дуже сильними. Найбільшою мрією було потрапити до збірної України.

Пам’ятаєте свою першу гру за національну команду?

-   Звісно, проти Узбекистану, десять років тому. Тоді ми перемогли 2:1, пропустили на останніх хвилинах. Було дуже образливо, що не зміг відстояти «на нуль».

Чи досягли усього, чого хотіли в житті?

-  Звичайно, що ні. Завжди хочеться більшого. Вважаю, коли є мотивація досягати нових вершин – це добре. Людина завжди має крокувати вперед і отримувати нові знання.

Підписатися на новини